УДК 083. 97. 70. 41

Вступ. Інформація знакового, зокрема текстового, повідомлення має свою власну структуру. Проте ця структура, на відміну від лінгвістичної, композиційної, логічної, поки що є малодослідженою.

Враховуючи сказане, об'єктом дослідження в цій статті є знакова (текстова) інформація, предметом — інформаційна будова повідомлення, а мета статті полягає в тому, щоби запропонувати такий підхід до цієї структури, який може виявитися продуктивним при розв'язанні цілої низки журналістських завдань, наприклад тих, що пов'язані з оцінюванням кількості інформації в повідомленні.

Розглядаючи будову повідомлення, будемо виходити з того, що інформація — це розпізнані образи, які кібернетична система зберігає в пам'яті (коротко- або довгочасній).

Загальна структура повідомлення. Структуру повідомлення M можна записати як множину, а точніше кортеж образів:

M = , (1)

де Oi — образ повідомлення, а i — його порядковий номер (i = 0, 1, 2, 3 … n). Для випадку, коли i = 0, маємо порожнє повідомлення.

Образи повідомлення можуть певним чином об'єднуватися й утворювати групи.

Для деяких потреб (наприклад, вимірювання ентропії повідомлення, оцінювання кількості нової контекстової інформації тощо) будемо виділяти ліво- та правосторонній контексти повідомлення. Дамо їм таке означення. Припустімо, що одержувач повідомлення розпізнає образ повідомлення Ok. Тоді лівостороннім контекстом буде частина повідомлення ML = , а правостороннім — частина повідомлення MR = .

Інформаційні одиниці й рівні. Знакова інформація завжди є конвенціональною, тобто такою, що передбачає угоду між передавачем і приймачем (реципієнтом) інформації про способи позначення фрагментів світу певними кодовими образами. Адже системи-приймачі, які сприйматимуть інформацію, повинні завжди мати змогу віднести її до тих самих фрагментів світу, що й системи-передавачі.

Кожне вербальне повідомлення містить не один, а кілька рівнів [1, 2], найнижчим із яких є знак (тут під знаком маємо на увазі тільки слово, а не літери чи звуки, які в мовознавстві для своїх цілей також розглядають як знаки).

На нашу думку, в структурі повідомлення доцільно виділити три рівні: номенів, сентенцій та сюжету. Таке виділення повністю відповідає рівням логічного аналізу тексту, де теж виділяють три рівні (понять, тверджень та висновків).

Для порівняння зазначимо, що з позицій лінгвістики в повідомленні виділяють вісім рівнів: фонем (літер), морфем, слів, словосполучень, речень, надфразних єдностей, блоків та дискурсу. Проте така ієрархія поки що не може бути використана для потреб теорії інформації, оскільки є надто складною. Тому уточнимо, що названі вище інформаційні рівні відповідатимуть таким рівням лінгвістичного аналізу, як рівні слів, речень і дискурсу (тут дискурс — це множина речень, що утворюють єдине ціле, — текст).

На кожному з інформаційних рівнів виділимо такі одиниці інформації, як номени (у мові їм відповідають слова (знаки), а в логіці — поняття), сентенції (у мові їм відповідають прості речення з одним присудком1, іншими словами — одним предикатом, а в логіці — твердження) і сюжети (у мові їм відповідають надфразні єдності, блоки й дискурс, а в логіці — виведення та їх ланцюжки).

Відповідність між термінами, вживаними в різних науках, і термінами, використаними в цій статті, подана в таблиці. Проте використання пропонованих тут термінів зовсім не обов'язкове: при певних домовленостях щодо термінології можна використовувати й традиційні терміни — слово, речення (маючи на увазі лише просте) й текст.

Рiвень Наука лiнгвiстикалогiкаiнформологiя Найнижчийсловопоняттяномен Середнiйпросте речення з одним присудкомтвердженнясентенцiя Найвищийнадфразна єднiсть, блок, дискурсвиведення чи її ланцюжоксюжет

Дамо кілька наслідків, що випливають із означення інформації як образу та введених одиниць структури вербальних повідомлень.

Наслідок 1. Оскільки будь-який простий розпізнаний образ є інформацією, то й будь-який складний образ (номен) також є інформацією.

Наслідок 2. Оскільки сентенції складаються з номенів, які є інформацією (наслідок 1), а також синтаксичних зв'язків між ними, які мають свої образи, то й сентенції також є інформацією.

Наслідок 3. Оскільки сюжет складається зі сентенцій, які є інформацією (наслідок 2), а також граматико-текстових зв'язків між ними, які мають свої образи, то й сюжети також є інформацією.

Структура номена. Найперше розглянемо внутрішню структуру номена.

Кожен номен як будь-який вербальний знак включає чотири компоненти (див. рис. 1): 1) кодовий образ (код) номена — ланцюжок літер2 чи звуків; 2) еталонний образ фрагмента світу, тобто значення цього номена; 3) відображений образ фрагмента світу, тобто об'єкта чи їх групи, ознаки, процесу, відношення, часу, місця, кількості і т. д.; 4) посилання на фрагмент світу.

Приклад. Скажімо, в українській письмовій мові існує номен, що має такий кодовий образ (код): <я, б, л, у, к, о>. Цей кодовий образ позначає об'єкт фрагмента світу, наприклад, якесь конкретне яблуко. Відображеним образом цього номена може бути "фотографія" такого конкретного яблука, що з'являється в пам'яті керуючої системи в момент сприймання номена. Еталонним образом цього номена буде зображення типового яблука (наприклад, зображення яблука в ілюстрованому словнику). На основі еталонного образу керуюча система може розпізнати відображений образ конкретного яблука на "фотографії", що є в пам'яті системи.

Приклад. Припустімо, існує злочинець Іваненко. Тоді фрагментом світу є сам Іваненко, кодовим образом — літери <І, в, а, н, е, н, к, о>, відображеним образом — фотографія Іваненка, а еталонним образом — його фоторобот.

Рис. 1. Структура номена

Номени позначають:
• об'єкти [конкретні_слова (тобто слова, що позначають матеріальні об'єкти);
• збірні_слова (тобто родові назви конкретних_слів);
• абстрактні_слова (тобто слова, що позначають абстрактні поняття)];
• стани (конкретні_слова, абстрактні_слова);
• процеси (конкретні_слова, абстрактні_ слова);
• відношення, зокрема кількісні;
• місце у просторі;
• місце у часі та ін.

Крім того, існують службові номени (у мовознавстві їх називають сполучниками), які позначають наявність і вид сполучення між сентенціями: І, АБО, А, ЯКЩО … ТО, ЧИ, ПРОТЕ та ін. Кожен із перелічених видів номенів має свій відображений образ.

У випадку, коли номен описує не реальність, а псевдо- чи ірреальність — наприклад, слово яблуко вжито в романі чи казці — то роль відображеного образу виконує еталонний образ. Він містить індикатор (вказівник) множинності відображеного керуючою системою фрагмента світу за принципом: "0" — фрагмент світу лише один (у лінгвістиці — це значення однини: яблуко); "1" — однотипних фрагментів світу більше одного (у лінгвістиці — це значення множини: яблука). В індикаторі множинності для значення "більше одного" можуть використовуватися також інші значення: частина, всі, невизначено. Крім того, в індикаторі множинності може фіксуватися також інформація щодо допустимих значень індикатора множинності3.

Відповідно до сказаного в номінативній інформації будемо виділяти такі три її види: кодову (інформацію, закладену в коді знака), значеннєву (інформацію, закладену в еталонному образі, тобто у значенні знака) та відображену (інформацію, закладену в відображеному образі знака).

Еталонний та відображений образи утворюють семантичну інформацію слова (номена). Крім семантичної, значення номенів містить ще й іншу інформацію (граматичну, стилістичну, емоційну, ідеографічну тощо), проте з метою спрощення розглядати її тут не будемо.

Зовнішня структура номена визначається тим, в які відношення вступає кожен конкретний номен з іншими номенами. Ці відношення задають такі словники, які називаються тезаурусами.

За однією з моделей структури тезауруси мають ієрархічну будову. На найвищому рівні такого словника (залежно від світогляду укладача) може стояти, наприклад, слово "Бог" чи "матерія". Далі всі слова можуть бути поділені на назви: об'єктів, ознак, процесів, відношень, одиниць часу, місць, кількостей і т. д. Назви об'єктів, припустімо, можуть бути поділені на назви ідеальних об'єктів та матеріальних. Серед останніх може бути слово фрукти, а серед слів, що належать до фруктів, — слово яблуко.

Структура сентенції. Найперше розглянемо лінгвістичну структуру сентенції.

Для задання взаємозв'язків між номенами їх об'єднують спеціальними зв'язками (синтаксичними) у групи — сентенції. Прикладами сентенцій є прості речення.

Структуру сентенції відтворює орієнтований граф, який фіксує синтаксичні залежності між номенами. Усі дуги в такому графі виходять із дієслова. Складність структури графа залежить від кількості номенів у сентенції, від видів синтаксичних зв'язків, а також від ступеня вкладеності одних синтаксичних конструкцій в інші.

Кількість синтаксичних зв'язків — обмежена. Наприклад, у лінгвістиці виділяють такі синтаксичні зв'язки, як координація, керування, узгодження та прилягання. Такі зв'язки можна задати як дескриптори на певній осі. У цьому випадку їх також можна розглядати як образи, що мають свою окрему сферу застосування.

Синтаксичний граф залежностей між словами у реченні може бути відтворений у вигляді малюнка на папері (рис. 2) [3] чи існувати в пам'яті комп'ютера (наприклад, у вигляді структур даних та зв'язків між ними, як у системах комп'ютерного перекладу під час автоматичного синтаксичного аналізу речення).

Рис. 2. Синтаксична структура речення з різним порядком слів

Тепер розглянемо логічну структуру сентенції. Класична логіка предикатів передбачає, що просте речення (твердження) моделюють такою структурою:

K[r(x1 … xn)],

де K — квантор кількості щодо x1 … xn, r — предикат, а x1 … xn — змінні [4]. Отже, найбільше, що може моделювати класична логіка без додаткових побудов, — це речення на зразок: Два хлопці кохають одну дівчину. Кількість змінних у таких реченнях (мовою лінгвістики — підметів і додатків) може бути різною.

Оскільки просте речення за своєю суттю значно ширше, ніж логічне твердження, то така структура не враховує, що в простому реченні можуть також бути: а) два чи більше однорідних присудки (предикати); б) змінні двох видів — підмети й додатки, тобто суб'єкти й об'єкти дії; в) прикметники й прислівники; г) обставини часу (модальності часу); ґ) обставини місця (модальності місця); д) модальність, що вказує на відношення твердження до реального світу; е) інші модальності, що вказують на оцінку твердження, його відношення до норм тощо.

Враховуючи сказане, розширимо моделювання структури простого речення за рахунок уведення у твердження двох (замість одного) предикативних зв'язків та кванторів модальних логік.

Передусім впровадимо певні обмеження, а саме: приймемо, що в твердженні може бути лише один предикат. Якщо в одному реченні є кілька предикатів (однорідних присудків), будемо моделювати їх відповідно кількома твердженнями з тими самими змінними й модальностями, але різними предикатами (кількість утворених тверджень повинна дорівнювати кількості предикатів речення).

Для розрізнення серед змінних суб'єктів та об'єктів уведемо для них різні позначення. Тому далі суб'єкти (підмети) позначатимемо xi, а об'єкти (додатки) — yh. Тоді структура сентенції матиме такий вигляд:

K[r(x1 … xn; y1 … yp)].

Наявність у реченні суб'єкта дії є обов'язковою, а об'єкта — ні (наприклад: Іван спить). Що ж до суб'єкта дії, то він може бути порожньою множиною як, наприклад, у реченні: Світає.

Тепер звернемося до вирішення проблеми, пов'язаної з наявністю в реченні прикметників та прислівників. Нагадаємо, що два простих речення Квітка є червона та Червона квітка у класичній логіці моделюють однаково [r(x1, y1)], хоча очевидно, що з позиції лінгвістики ці речення мають явні відмінності. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо (за шведським лінгвістом Л. Єльмслевим) два види предикативного зв'язку: нексус та юнкцію. Опишемо ці два види зв'язку.

Роль нексуса виконує предикат. Як було зазначено вище, у твердженні він може бути лише один. Такий предикативний зв'язок є багатомісним (багатовалентним), тобто може об'єднувати не одну, а кілька змінних. У реченні нексус виступає в ролі семантично наповненого присудка, а з позицій синтаксису відтворює зв'язки координації (між підметом і присудком) та керування (між присудком і додатком).

На відміну від нексуса, юнкція (далі будемо позначати її літерою t) є одномісним предикативним зв'язком. Кількість юнктивних зв'язків для кожної змінної твердження може дорівнювати чи бути більшою від нуля. У мові такий семантично порожній зв'язок виражають за допомогою ад'єктивних частин мови, тобто прикметників та деяких видів прислівників. У реченні юнкція виступає в ролі означення, а з позицій синтаксису відтворює зв'язки узгодження та прилягання. Подамо приклади і введемо для них такі позначення:
— чудовий хлопець: t(x1);
— смаглява темноволоса дівчина: t1(x1) t2(x1) t1t2(x1).

Юнкція може стосуватися не лише змінних твердження, а і його предиката:
— безнадійно кохає: t(r).

Таким чином, просте речення Чудовий хлопець безнадійно кохає смагляву темноволосу дівчину можна записати в такому вигляді (повному):

t1(r) [t2(x1), t3t4(y1)].

Далі приймемо такі перепозначення: t1(r) R; t2(x1) X1; t3t4(y1) Y1. У результаті отримаємо запис поданого вище речення в згорнутому вигляді як у класичній логіці предикатів:

t1(r) [t1(x1), t1t2(y1)] R(X1, Y1).

Тепер для моделювання структури простого речення звернемося до можливості використання кванторів сучасних модальних логік. Річ у тому, що реальні мовці в реченнях використовують, як правило, завжди певні модальності, причому не одну, а найчастіше одночасно кілька. На противагу цьому, в логіці для простоти побудов і доведень, як правило, використовують лише якусь одну модальність, потрібну для конкретного випадку (як у класичній двозначній логіці відношення до дійсності зі значенням "реальний світ"), а не кілька. Правда, останнім часом кількість таких розроблених модальних логік постійно зростає. Проте в логіці практично не досліджують тверджень, що мають одночасно кілька модальностей (полімодальні твердження), а вивчають кожну модальність окремо, хоча саме полімодальні твердження і є найкращим засобом для моделювання структури простих речень природної мови.

Розглянемо досліджувані в сучасній логіці модальності. Нагадаємо, що сучасна логіка предикатів часто використовує в твердженнях квантор кількості, якому найчастіше дають такі значення: всі, деякі (тут під словом "деякі" розуміють будь-яке число), один, невизначено.

Найперше з модальних логік для моделювання структури простого речення — за аналогією до теорії можливих світів [5] — використаємо вказаний квантор світу (M) зі значеннями: реальність, псевдореальність, ірреальність, невизначеність.

Значення реальність описує реальний (дійсний) світ. Стосовно будь-якого твердження, яке описує цей світ, можна сказати, що воно є або істинним (істинність дорівнює 1), або хибним (істинність дорівнює 0).

Значення псевдореальність описує псевдореальний (імовірно реальний), або фіктивний, світ4. Кожне з таких тверджень стосовно реального світу, як правило, є хибним; проте, коли в ньому замість існуючих значень змінних підставити інші, то таке твердження може стати істинним у реальному світі. Щодо таких тверджень будемо вважати, що їх істинність стосовно реального світу перебуває в межах 0,0 … 1,0, тобто є імовірною [6], причому, чим менше підстановок слід робити у твердженні, тим ступінь цієї ймовірності вищий. Сюди ж слід віднести всі гіпотетичні щодо реального світу твердження.

Значення ірреальність описує ірреальний світ. Такі твердження стосовно реального світу завжди є хибними, оскільки в реальному світі нема таких змінних і/чи предикатів, які вжиті в цих твердженнях. Стосовно реального світу істинність таких тверджень завжди дорівнює 0. Приклад ірреального світу — казки.

Значення невизначеність описує невизначений світ. Стосовно будь-якого твердження невідомо, який зі згаданих вище трьох світів воно описує, а тому говорити про його істинність — безпідставно.

Приклад. Невизначене повідомлення: Рятувальна команда розшукала в морі шхуну, яка ще годину тому подавала сигнали "SOS". Проте екіпажу на кораблі рятівники не виявили. Рятівникам лише вдалося знайти пляшку з повідомленням про напад на екіпаж шхуни космічного корабля.

Далі введемо з темпоральної логіки квантор часу [5] (T) і запропонуємо такі його значення: завжди, упродовж (тобто відрізок часу), момент часу (тобто точка в часі), невизначено. Введемо з ситуативної логіки квантор місця [7] (L) і запропонуємо такі його значення: всюди, частина простору, точка простору, невизначено.

У результаті отримаємо структуру типового простого речення Sj (j = 1, 2, 3 … m)5:

Sj = MjTjLjKj[Pj(Xj1 … Xjn, Yj1 … Yjp)], (2)

де Mj — квантор світу (значення: реальність, псевдореальність (тобто ймовірна реальність), ірреальність, невизначеність);
Tj — квантор часу на однонапрямленій прямій (значення: завжди, на відрізку часу, в точці — моменті — часу, невизначеність);
Lj — квантор місця в тривимірному просторі (значення: всюди, частина простору, точка простору, невизначеність);
Kj — квантор кількості (значення: всі, деякі, один, невизначеність);
Pj — предикат твердження;
Xj1 … Xjn — змінні твердження (i = 1, 2, 3 … n), які в реченні відіграють роль підметів (суб'єктів дії).
Yj1 … Yjp — змінні твердження (h = 1, 2, 3 … p), які в реченні відіграють роль прямих додатків (об'єктів дії).

У цій структурі змінні (Xi, Yh) відтворюють іменники з прикметниками; R — предикат — дієслово з прислівниками; K — квантор кількості — числівники; L — обставину місця — найчастіше прислівники, іменники з прийменниками чи самі прийменники; T — обставину часу — найчастіше прислівники, рідше прислівники з іменниковими конструкціями; M — відношення до дійсності — найчастіше вставні слова.

Приклад. Речення, яке відтворює структуру типового речення за формулою (2): Справді, вже два роки в нашому університеті двоє чудових хлопців безнадійно кохають смагляву темноволосу дівчину.

Стосовно кванторів місця й часу слід додати, що при такому способі моделювання простого речення їх роль можуть відігравати навіть підрядні речення місця й часу. Наприклад: Там, де два гірські потоки зливаються докупи, й тоді, коли з'явилися перші підсніжники, двоє чудових хлопців безнадійно закохалися у смагляву темноволосу дівчину (квантор місця виділено одинарним підкресленням, а квантор часу — жирним шрифтом). Такі складнопідрядні речення в полімодальній логіці перетворюються на одне твердження. Для порівняння зазначимо, що при моделюванні такого складнопідрядного речення засобами класичної логіки доводиться або квантори місця й часу просто опускати, або моделювати трьома окремими твердженнями, пов'язаними імплікативним зв'язком (у цій ситуації імплікативний зв'язок вимушений і за значенням не зовсім відповідний).

Для моделювання структури простого речення можна використовувати й інші модальні логіки. Наприклад, епістемічну логіку (значення квантора: доведено, спростовано, знаю, вірю…) [5, 151], деонтичну логіку, тобто логіку норм (значення квантора: дозволено, обов'язково, заборонено…) [5, 157], алетичну логіку (значення квантора: необхідно, можливо, випадково…) [5, 135], оцінювальну логіку (значення квантора: добре, посередньо, погано…), логіку бажань (значення квантора: хочу, можу, не хочу…) [5, 129], імовірнісну логіку [6] (значення квантора вказує на ступінь істинності того, що стверджується предикатом, і перебуває в межах від 0,0 до 1,0) тощо.

Приклад. Речення з переліченими модальностями: — з квантором епістемічної логіки: Вірю, що один чудовий хлопець одружиться зі смаглявою темноволосою дівчиною;
— з квантором деонтичної логіки: Заборонено, щоби два хлопці одружувалися з однією дівчиною;
— з квантором оцінювальної логіки: Це прекрасно, що один чудовий хлопець одружився зі смаглявою темноволосою дівчиною.

Полімодальні логіки дають змогу моделювати структуру такого речення за допомогою одного твердження. У рамках класичної логіки моделювання таких речень зі збереженням усієї інформації було або неможливим, або частковим, або складним, тобто включало кілька окремих тверджень.

Лінгвістів, звичайно, цікавить, скільки ж існує кванторів модальних логік. Проте це питання однозначної відповіді не має. Можна твердити лише дещо інше: а) у текстах кількість кванторів модальних логік у середньому перебуває в межах близько десяти; б) кожен текст може мати свою індивідуальну кількість модальностей; в) у тексті в послідовно розташованих твердженнях можуть з'являтися нові квантори чи відмінятися вжиті раніше, іншими словами, кількість кванторів з просуванням уздовж тексту може змінюватися.

Враховуючи подане вище, в загальному випадку структуру простого речення можна записати у вигляді полімодального твердження з наперед невизначеною кількістю модальностей:

Sj = Qj1 … Qjw [Pj (Xj1 … Xjn, Yj1 … Yjp)], (3)

де Qjv — v-й квантор (v = 1, 2, 3 … w) j-ї сентенції; решту позначень див. вище.

Подана структура твердження, що моделює будову простого й деяких складнопідрядних речень, без особливих труднощів може бути змодельована сучасними мовами програмування у вигляді структур даних.

Структура сюжету. Для передавання більших, ніж сентенція, порцій інформації їх об'єднують спеціальними зв'язками (сполучниковими) у ланцюжок — сюжет. Сюжет фіксованої довжини утворює повідомлення. У мовознавсті повідомленню відповідає окремий текст6.

Щодо граматикотекстових зв'язків, то їх є обмежена кількість. Наприклад, у логіці виділяють такі граматикотекстові зв'язки (тут їх називають сполучниками): І, АБО, НЕ, ЯКЩО… ТО7. Такі зв'язки можна задати як дескриптори на певній осі. В цьому випадку їх також можна розглядати як образи, що мають свою окрему сферу застосування. Останній сполучник вказує на кінець повідомлення.

Подамо приклад структури повідомлення:

M = S1 О S2 О S3 О … О Sm о , (4)

де M — повідомлення, Sj — j-а сентенція, а О — сполучники (логічні оператори); о — останній сполучник.

У реальних текстах найчастішим сполучником є І, причому, як правило, порожній. Роль такого порожнього сполучника в реченнях виконують крапка, знак оклику, знак запитання, всередині складнопідрядного речення — кома, а також інші лінгвістичні засоби (трикрапка тощо). Інші сполучники, як правило, задають явно.

Останній сполучник (іноді він є порожнім) свідчить про кінець повідомлення (у лінгвістиці це кінець будь-якого тексту — оповідання, повісті, роману, статті тощо).

Висновки. 1. Інформація знакового (вербального) повідомлення складається з таких одиниць, як номени, сентенції та сюжет. Оскільки номени є складними образами, сентенції містять номени, а сюжет є ланцюжком сентенцій, то номени, сентенції та сюжет також є інформацією. Повідомлення як сюжет фіксованої довжини також є інформацією.

2. Номен містить такі компоненти: кодовий образ (ланцюжок літер чи звуків); еталонний образ (значення образу); відображений образ (у момент сприйняття знака); посилання на фрагмент світу (об'єкт чи їх групу, ознаку, процес, відношення, час, місце, кількість тощо).

1 Це означає, що речення Іван сидить і читає складається з двох сентенцій (відповідно, двох тверджень): Іван сидить й Іван читає. У мові такі сентенції об'єднують в одне речення.

2 Для мов з ієрогліфічною графікою — один ієрогліф. Як відомо, деякі слова не мають форми однини (наприклад, ножиці, сани), а деякі, навпаки, множини (Місяць).

3 До речі, у країнах Заходу за одним із поділів на види літературу ділять на ту, що описує дійсність, і ту, що описує вигаданий (фіктивний) світ.

4 Формальний запис структури твердження запропоновано автором.

5 Тут текст — це повідомлення, записане словами конкретної мови.

6 У лінгвістиці таких сполучників сентенцій значно більше. Їх відносять до засобів граматики тексту, куди належать, наприклад, повторення слів у сусідніх реченнях тощо.

1. Weaver W. Recent Contributions to the Mathematical Theory of Communication // Shannon C. E., Weaver W. A Mathematical Theory of Communication. Urbana: Univ. of Illinois Press, 1949.

2. Flehtner H. J. Grundbegriffe der Kybernetik. Wissenschaftkiche Verlagsgesellschaft, 1966.

3. Гладкий А. В. Синтаксические структуры естественного языка в автоматизированных системах. — М.: Наука, 1985. — 144 с.

4. Кондаков Н. И. Введение в логику. — М.: Наука, 1967. — 468 с.

5. Хоменко І. В. Логіка — юристам. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 392 с.

6. Рузавин Г. И. Вероятностная логика и ее роль в научном исследовании // Проблемы логики научного познания. — М., 1964.

7. Barwise J., Perry J. Situation and attitudes. Cambridge, 1983. [Цит. за: Хоменко І. В. Логіка — юристам. — К.: Четверта хвиля, 1997. — С. 385].

© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові